Як я став офіцером-зв’язківцем? Відверто кажучи, я і не думав бути військовим. Навчався в меліоративному інституті. В кінці серпня 1939 року, під час літніх канікул, багато студентів-чоловіків було запрошено поповнити ряди командних кадрів збройних сил.
       1 вересня 1939 року, в день початку Другої Світової війни, я був зарахований курсантом Київського військового училища зв’язку. 15 червня 1941 року відбувся випуск всіх курсантів — більше 1200 чоловік. Я навчався в престижному батальйоні швидкодіючої іноземної апаратури зв’язку. 22 червня цього ж року був призначений командиром курсантського взводу. Брав участь в обороні Києва. Згодом шлях проліг до м. Красноярська. Призначення на посаду викладача, потім старшого викладача — керівника окремої дисципліни.
        Більше 60-ти років я служив і працював в нашому училищі. За цей час було підготовлено не одну тисячу офіцерів-випускників, серед яких більш ніж двом десяткам офіцерів присвоєно звання генералів, в тому числі і генерала армії. І в цьому є частка і моєї праці. Курсанти жартома розшифровували моє прізвище, як абревіатуру від слів “Училище связи имени Калинина”.
       У 80-ті роки під моїм керівництвом були видані і прийняті для навчання посібники з нової методики підготовки зв’язківців-операторів, які навчалися у військах зв’язку Збройних Сил СРСР і в організаціях ДОСААФ. Після звільнення із збройних сил продовжував навчати і виховувати молоді кадри.
      Був створений музей училища. Понад 40 років я збирав різні документи та експонати, які мали відношення до нашого навчального закладу та військ зв’язку. У 80-х роках на Всеукраїнських оглядах громадських музеїв наш музей два рази займав призові місця. В перші роки нашої незалежності були спроби ліквідувати музей. Довелося докласти немало зусиль і здоров’я для його збереження.
      Рада ветеранів, головою виконкому якої я є, проводила чималу роботу щодо збереження бойових традицій навчального закладу, а також збереження слів — двічі орденів Червоного Прапору (при перейменуванні назви закладу).
      В тому, що Указом Президента України від 1 лютого 2000 року встановлено свято — День військ зв’язку України, яке святкується щорічно 8 серпня, велика заслуга і нашого виконкому.
      Минуло багато часу після Великої Перемоги. Час стирає з пам’яті багато подій. Але йому не підвладне героїчне минуле. Подвиги, здійснені народом України в боях з ворогом Батьківщини, безсмертні. Пам’ять українського народу буде вічно зберігати імена героїв.
       Загальновідомо, що 329 зв’язківців були удостоєні звання Героя Радянського Союзу, з них 13 жінок (12 — посмертно), 133 зв’язківці стали повними кавалерами орденів Слави 3-х ступенів, а випускник Київського військового училища зв’язку М.Є. Литвиненко удостоєний 4-х орденів Слави. Чотири повітряні стрілки-радисти повторили подвиг М. Гастелло.
       600 окремих частин зв’язку нагороджені орденами, 200 із них двічі, а 58 частин стали гвардійськими. 172 частинам зв’язку присвоєні почесні звання міст, які вони звільняли.
        Щоденно на вечірніх перевірках називаються герої-зв’язківці, навічно зараховані в списки з’єднань і частин.
       На честь героїв споруджені пам’ятники і обеліски, установлені меморіальні дошки. Їх іменами називають вулиці, школи, кораблі та організації.
      В музеях військових частин і з’єднань, в кімнатах бойової слави учбових закладів оформлені стенди, присвячені Героям-зв’язківцям України.
       Нині стали на трудовий шлях вже й онуки та правнуки тих, хто в роки війни захистив Батьківщину від посягань ненависного ворога. Вони вчаться у героїв мужності та відваги, наслідують від них все краще, щоб розвивались і міцніли славні бойові і трудові традиції.
        Ці традиції знаходять своє продовження в повсякденній службі нинішнього покоління воїнів Збройних Сил України.
        І в мирний час є місце для подвигу. Багато зв’язківців за високі показники і виконання спеціальних завдань нагороджуються орденами, медалями та іншими нагородами, а також заносяться на Дошку Пошани.
       Автори сподіваються, що ці нариси допоможуть читачеві уявити, якою напруженою була небачена в історії сутичка з ворогами Батьківщини і як, не шкодуючи сил та свого життя, захищали свою рідну землю, будинок, свою сім’ю, світле майбутнє.
      Однак автори не можуть стверджувати, що в книгу включені всі Герої-зв’язківці України, та мають надію, що читачі допоможуть їм в доповненні.
       Ми звертаємося з проханням до наших читачів, яким відомі будь-які доповнення чи нові матеріали про героїв, і просимо повідомити про них за адресою: м.Київ-11, Московська 45/1, Рада ветеранів. Будемо вдячні за допомогу.